Креативність та винахідливість українців уже давно не дивує нас самих і поступово стає визначальною рисою нашого народу і на міжнародній арені. Читайте про те, як у Запоріжжі стала група з форум-театру творчо модернізує методику Аугусто Боаля та адаптує її до вимог наших нелегких часів у авторській колонці Лариси Головко – джокерки театру пригноблених та керівниці сталої групи.
Днями наша група наважилась на експеримент і провела подію, яка поєднала класику української літератури та методи форум-театру. Інсценізація комедійної історії Івана Нечуя-Левицького “Голодному й опеньки м’ясо” стала не просто виставою – вона перетворилася на майданчик для діалогу про вибір, гідність, економічну залежність, вікові стереотипи та соціальну вразливість.
Чому саме ця історія так “зайшла” запорізькій аудиторії?
Попри гумор і легку форму, сюжет торкається тем, які болять і сьогодні:
- економічний тиск і залежність у стосунках;
- шлюб “за розрахунком” як спосіб виживання;
- самотність жінок зрілого віку й соціальні очікування щодо них;
- маніпуляції, тиск родини або оточення (“вигідний союз”, “добра партія”);
- прагнення жінки до безпеки та визнання;
- чоловічі “схеми” контролю над жіночим ресурсом, бізнесом чи власністю.
У персонажах Мочульської, Солодкевича, Скрипчинського та Дармостука глядачі легко впізнавали сучасні патерни відносин: коли стосунки будуються не на любові, а на “корисності”; коли жінка стає інструментом чи “активом”; коли громада нав’язує ролі, а вибір якоїсь зі сторін ігнорується.
Як працює форум-театр у цьому контексті?
Хоч сама постановка була інсценізацією, обговорення після неї відбувалося за принципами форум-театру ( єдине, що ми не робили- інтервенцій):
- глядачки висловлювали, де саме в побутових сценах заховані несправедливість і дисбаланс влади;
- учасниці шукали точки, де персонажі могли б зробити інший вибір;
- звучали пропозиції, як підтримати Мочульську, щоб вона діяла з позиції гідності, а не страху самотності;
Дискусія зачепила тему жіночої економічної автономії – як тоді, так і зараз. Важливо, що глядачки говорили не лише про персонажів, а й про власний досвід: про знайомих, які “виходили заміж за ресурс”, про жінок, які втрачали бізнес або свободу через шлюб, про ситуації, де гумор приховував біль.
Які питання підняли під час обговорення?
– Чому жінка зрілого віку вважається “вдалою партією” тільки тоді, коли має гроші або бізнес?
– Чому чоловіки з різних епох так легко претендують на її ресурс?
– Як змінила б ситуацію підтримка громади чи подруг?
– Що вважати справжньою безпекою у стосунках?
– Чи можливо вийти із циклу залежних союзів?
Це був дуже чесний і глибокий діалог між акторками та глядачками, який показав: класичні тексти можуть стати інструментом сучасного соціального аналізу, якщо їх прочитати крізь призму форум-театру театру. І це – вже друга спроба колективу акторок сталої групи «Я тебе чую» експериментувати – інсценуючи українську класичну літературу.
У 2022 році всім було дуже важко, і тоді ми вперше вирішили інсценувати уривки з «Кайдашевої сім’ї» – не для показу. І тепер, коли Запоріжжя знов страждає від посиленого наступу ворога, знову виникла така потреба і для акторок, і, як показав цей виступ, – для глядачок вистави.
Що радили глядачки?
Учасниці групи форум-театру, з якою працювала джокерка Ганна Кліменко, а також родичі й подруги акторок, яких запросили на перший показ (прогон) , пропонували таке:
– додати більше розкутості й “внутрішньої свободи” акторкам у ключових сценах пригноблення;
– підсилити музичний супровід, щоб емоційні акценти були виразнішими.
Для чого відтворювати класичні сюжети за участі глядачів?
Такі постановки, навіть у невеликих спільнотах, створюють простір, де жінки можуть:
– проговорити те, що зазвичай замовчується;
– розпізнати форми маніпуляції, які маскуються під “турботу”;
– відчути, що їхній досвід не унікальний – він спільний і зрозумілий іншим;
– спробувати нові моделі поведінки через театр.
Вистава стала для багатьох відкриттям – виявилося, що за веселою народною мовою Нечуя-Левицького стоять дуже сучасні, живі соціальні питання.
Акторки пообіцяли глядачкам, що наступна постановка вже відбудеться у повноцінному форматі форум-театру. Вони готові до цього кроку, натхненні обговоренням і підтримкою аудиторії, і вже мріють розпочати нову роботу, де глядач обов’язковим стане активним учасником змін.
Водночас ми продовжуватимемо показувати виставу за мотивами І. Нечуя-Левицького – не лише як комедію чи сценічний експеримент, а як символ української ідентичності, незламності та живої народної мудрості, що підтримує нас у найскладніші часи.
Сьогодні підтримки потребують усі – і глядачі, і громади, і ті, хто творить театр. І саме такі вистави стають місцем, де ця підтримка народжується й передається далі.