15–17 серпня 2026 року у Володимирі (Волинська область) в рамках розвитку української спільноти практики театру пригноблених за підтримки ГО “Театр Змін” відбулася триденна майстерня з форум-театру «Невидимі люди чи невидимі бар’єри». Джокерки Наталія Шніт та Наталія Тітійова досліджували бар’єри, що існують в громаді для молоді з інвалідністю.
В майстерні взяли участь 15 учасників і учасниць: молоді люди з інвалідністю, деяких з яких супроводжували батьки, керівниця місцевого ГО “Берег надії” – експертка в темі інклюзії та безбарєрності, молоді активісти та активістки з ГО “СТАН”.
«Щирість та відкритість, відсутність конкуренції і готовність підтримати одне одного — ось що відрізняло цю групу», – зазначила джокерка Наталія Тітійова.
Бар’єри про які не говорять і не бачать
У Володимирі, як і в сотнях інших українських громад, молодь з інвалідністю стикається з речами, про які рідко говорять вголос: самотність та ізоляція, страх потрапити до інтернату після смерті батьків, відсутність послуги підтриманого проживання в громаді і реального працевлаштування, бар’єри в доступі до освіти. Їхній досвід рідко потрапляє в поле зору широкої громадськості і майже ніколи не стає основою для прийняття рішень.
Ця майстерня стала початком змін в громаді.
Про що говорили?
На першому дні майстерні учасники через творчі вправи дослідили бар’єри, з якими стикається молодь з інвалідністю у громаді. Голосно прозвучало те, що зазвичай залишається за зачиненими дверима:
- страх нерозуміння та осуду через ментальні чи фізичні порушення;
- страх потрапити до інтернату для літніх людей після смерті батьків;
- самотність і відсутність доступних соціальних послуг;
- байдужість влади і оточення;
- неможливість реалізувати право на самостійне гідне життя.
Важливим відкриттям стало те, що в процесі роботи самі учасники та учасниці змінили початковий задум: замість показу конкретних випадків некомпетентності установ вони вирішили говорити ширше – про суспільну байдужість як один із ключових бар’єрів для молоді з інвалідністю. Через образ людей, що затуляють очі, вуха й рот, було показано: саме ставлення суспільства, яке може створювати умови для ізоляції.
Дві вистави — два питання суспільству
На третій день майстерні відбувся відкритий форум-показ двох вистав, створених учасниками та учасницями з власного досвіду.
«Світ без рожевих окулярів» – про трьох молодих хлопців з інвалідністю, які шукають місця в громаді і натикаються на закриті очі, вуха й рот лікарів, соціальних працівників, перехожих. Вистава завершується запитанням до залу: «І що нам робити?»
«Чи має гідність інвалідність?» – про молоду жінку на колісному кріслі, яка після смерті мами залишається сам на сам з байдужими родичами і соціальним працівником, що наполягає на її оформленні до будинку для літніх людей. Героїня хоче жити самостійно, але її не чують. Подруга , яка теж має порушення здоровʼя, виходить до зали з фразою запитанням : «Вона має право на гідне життя в громаді».
Що відбулося під час показу?
Глядачі енергійно включилися в обговорення та пошук рішень проблем, відтворених у виставах.
Після вистави «Чи має гідність інвалідність?» депутатка міської ради вийшла на сцену як новий персонаж і запропонувала винести питання про придбання будинку підтриманого проживання на сесію та розглянути можливість його фінансування. Вона також запропонувала показати ці вистави безпосередньо на сесії міської ради.
Ветеран з інвалідністю, керівник ГО «Підтримай героя», запропонував об’єднати досвід ветеранів і молоді з інвалідністю та залучити бізнес до створення послуги підтриманого працевлаштування – через виконання замовлень для підприємців.
Молода представниця ГО «СТАН» під час інтервенції запросила хлопця з інвалідністю в спільне коло і залучила до гри «Ящірка» – показавши на практиці, що означає справжня інклюзія.
Журналістка з місцевого медіа ввела нового персонажа у виставу «Світ без рожевих окулярів», звернувшись до нетолерантних мешканців громади про важливість співпраці.
В фіналі всі учасники та учасниці форум-показу дійшли висновку, що для змін потрібні спільні дії молоді, громадських організацій, влади, бізнесу та медіа.
Керівниця ГО «Берег надії» просто під час форуму домовилася з учасниками та учасницями про співпрацю в роботі над внесенням змін до соціальної програми громади на наступний бюджетний рік, щоб молодь з інвалідністю змогла отримувати якіснішу підтримку.
Результати
Завдяки майстерні молоді люди з інвалідністю – мешканці_ки Володимирської громади вперше публічно говорили про свій досвід – від власного імені, через самостійно створену виставу. Не як об’єкти соціальної допомоги – а як суб’єкти, чия думка формує порядок денний громади.
«Для молодих людей з інвалідністю це був досвід створення власного публічного висловлювання, — зазначили джокерки. — В такий спосіб був реалізований принцип “Нічого про нас без нас”».
Форум-показ зібрав у залі місцевих депутатів, представників соціальної сфери, освітніх установ, медіа – і безпосередньо вплинув на їхню готовність діяти. Питання підтриманого проживання і підтриманого працевлаштування вийшли з кулуарних розмов на рівень конкретних пропозицій із реальними іменами, термінами й механізмами.
Джокерка Наталія Шнит, що проживає в Луцьку , обласному центрі Волині , та є амбасадоркою безбар’єрності, слідкуватиме за тим, як обговорені пропозиції щодо організації послуг підтриманого проживання та соціальної реабілітації молоді з інвалідністю з метою забезпечення денної зайнятості, втілюватимуться в життя виконавчими підрозділами міської ради.
Зокрема, пані Наталія фіксуватиме потреби в організації даних послуг, як підстави для формування соціального замовлення на них та внесення відповідних змін до соціальної програми громади.
Ми, з свого боку, також будемо уважно слідкувати за розвитком подій та тримати вас в курсі. Слідкуйте за новинами на нашому сайті та в соціальних мережах