У своєму новому блозі членкиня української спільноти практики театру пригноблених, джокерка Алла Мельничук розповідає, як індивідуальний формат майстерні допоміг їй відкрити нові грані своєї роботи та надихнутися на подальші експерименти.
Один із поширених запитів від джокерів/джокерок, які тільки починають практикувати: «А що, якщо на майстерню не прийдуть учасники/учасниці?». Уявляєте собі: ви готуєте майстерню, вправи, плануєте час і групову динаміку, і в зазначений час приходить менше людей, ніж ви очікували. Критично менше – у моєму досвіді була майстерня на три учасниці, коли я адаптувала вправи під дві пари. І тоді я сама брала участь у вправах як учасниця.
Але що, якщо на майстерню прийде тільки одна людина?
Звісно, можна скасувати захід чи перенести на інший час, який підходитиме всій групі. Та мені стало цікаво, чи зможу я провести майстерню з однією людиною. І я спробувала.
Тема майстерні була «Ресурси і як шукати джерела для підтримки себе». Ключовою лінією стало насіння, проростання, турбота, догляд та квіти. Тривалість майстерні — три години, включно з перервою.
Знайомство відбулося через асоціації. «Якби я була рослиною, то якою? І чому?». Це дозволило зануритися у тему квітів і рослин, почати шукати асоціації себе з рослиною та побачити певну схожість рис та якостей.
Після обговорення я запропонувала вправу «Колумбійський гіпноз», адаптовану під тему. Гіпнотична рука в нас була сонечком, а друга людина — соняшником, який слідує за сонцем. За відгуками учасниці, вправа дозволила встановити певний рівень довіри та дослідити можливості тіла.
Фото з майстерні, липень 2024, м. Київ
Далі я запланувала вправу «Мій день». Де, рухаючись у просторі за допомогою тіла, учасниця (учасники/ці) можуть відтворити свій звичний день, від пробудження до засинання. І відстежити, чого не вистачає і що хочеться додати/прибрати.
Обговорення перейшло в наступну вправу, яка також проводиться в парах. Одна учасниця стає насіниною, а інша — садівницею/ком. Треба виростити рослину з насінини. Важливо було дати достатньо часу, щоб спробувати різні методи, а насінині вирішити, що допомагає прорости саме їй. Результати обговорення ми фіксували на аркушах, щоб сформувати перелік допоміжних ресурсів для кожної.
Фото з майстерні, липень 2024, м. Київ
Наступною вправою стало написання вірша у форматі сінкан, на тему нашої зустрічі. Що дозволило сформулювати головну думку, яку хочеться забрати з собою, а виразне читання вірша допомогло відчути впевненість на сцені.
Цей вірш ліг в основу моно-вистави, для кожної з нас. У разі необхідності можна було використати наявні засоби естетики, або попросити про допомогу іншу в якості акторки. Для кращого аналізу вистав ми записали відео, і потім переглядали його, вже як глядачки.
Після обговорення вправи та вистав ми повернулися до теми рослин і турботи про себе.
Відгуки учасниці надихають мене проводити майстерні навіть для однієї учасниці, і не боятися малої кількості людей. Тепер я маю сценарій для такої майстерні, й розуміння, які ще вправи я можу адаптувати на такий випадок. Запрошую вас експериментувати і наводжу відгук Тати (так звати учасницю моєї майстерні) для натхнення:
«Отримати стільки уваги — це прямо окриляє, коли я розумію, що сьогодні це було ДЛЯ МЕНЕ. Я вдячна за час, який мені приділили, що ми його тут провели, і за дуже цікаві вправи, відчути це через тіло, познайомитися з чимось новим. Дуже цікаво, що немає обмежень за часом, немає таймінгу, це відчувається якось інакше, немає прив’язки, що маємо щось зробити хвилина в хвилину, це дуже добре. Моє тіло розслабилося, я відчула, що видихнула і відчула точку заземлення.
Класно, що у нас була змога вийти погуляти на свіже повітря після дощу. Відчути через природу зв’язок, через траву, дерева, повітря. В мене була можливість почути тишу, я за нею сумую. Таке заземлення, відчуття себе, відчуття тут і зараз. Що я не поспішаю, що ніхто не підганяє, що я йду в ритмі зі своїм часом.
Для мене було важливо, що склалася довірлива атмосфера, коли не було жодних обмежень. Можна працювати за рамкою, а можна просто перейти в діалог і відчути підтримку. До того ж, результат від вправ я бачу, бачу, як воно працює.
Дякую за індивідуальний підхід. Якщо в нас не йде в один бік, то піде в інший, там, де мені важливо. І відчувати, як воно відгукується в тілі, так гармонічно було відчувати себе в цьому русі».