26–28 серпня 2026 року у Львові в рамках розвитку української спільноти практики театру пригноблених за підтримки ГО “Театр Змін” відбулася триденна майстерня з форум-театру «Професія: бути поруч». Джокерки – Юлія Ометюх та Наталія Шевченко. Координаторка заходу- Оксана Рубай.
Близько 100 людей безпосередньо долучилися або до майстерні або до участі у показі форум-вистави
Що заважає стати патронатною родиною?
Щороку в Україні тисячі дітей залишаються без батьківського піклування. Патронатне виховання – один із механізмів, який дозволяє забезпечити дитині сімейне середовище у складний момент. Але попри наявність системи, кількість патронатних родин залишається недостатньою. Чому? Що заважає людям зробити цей вибір – особливо тим, хто вже має досвід роботи з дітьми?
Саме це питання дослідила майстерня «Професія: бути поруч».
В одному колі люди з різним досвідом
Група була змішаною за всіма параметрами: педагоги Львівської громади, патронатні виховательки з різних регіонів України, асистенти вчителів, соціальні фахівці, психологи і 6 дітей із патронатних родин та дітей педагогів. Вік – від 3-х до 58-ми років. Географія – від Закарпаття і Рівненщини до Черкащини і Київщини.
Діти, що взяли участь в майстерні, не лише грали ролі дітей у виставах дорослих, а й візуалізували та показали на сцені лялькову виставу за авторською казкою однієї з учасниць.
В одному залі опинилися люди з принципово різним досвідом: для педагогів патронат був темою можливого майбутнього вибору, для патронатних вихователів – щоденною реальністю з конкретними труднощами.
Саме в цьому розмаїтті й була сила майстерні.
Дослідження через тіло, образ і дію
Майстерня від початку будувалася як дослідження. Команда сформулювала конкретні питання: чи є фінансова мотивація достатньою для патронату? Як впливають житлові умови на можливість стати патронатною родиною? Як педагоги можуть долучитися до розвитку патронату, не підміняючи інших фахівців? Що насправді заважає зробити цей крок?
Відповіді шукали не в лекційному залі, а на сцені – через тіло, образ і дію.
В перший день педагоги, які майже нічого не знали про патронат, отримували інформацію безпосередньо від патронатних вихователів – у живому обміні, а не з брошури.
«На початку учасники частіше говорили з позиції страху, невпевненості та незнання, а в процесі роботи почали розглядати проблему через різні ролі та можливі сценарії дії. Змінилася сама якість розмови. », – зазначила координаторка Оксана Рубай.
Окремим паралельним потоком діти разом із джокерками опрацьовували казку, написану однією з учасниць. Це розширило формат: від роботи «про дітей» – до простору, де діти самі говорять, творять і їх чують
Другий день організаторки назвали «Спробувати інакше», де форум-театр допоміг створити та програти сцени, зробити інтервенції та побачити альтернативи на страхи, питання, труднощі. На третій день відбувся показ форум-вистави «Ми не знали, що ви не знали» для глядачів. Діти паралельно показали ляльковий спектакль – дитячий голос про патронат і стосунки між дорослими і дітьми.
Страхи, які стали темою вистави
У процесі роботи проявилися дві групи страхів – і вони суттєво різнилися.
Педагоги говорили про страх не впоратися, страх недостатнього знання, страх відповідальності, бюрократизацію і невизначеність щодо власного майбутнього.
Патронатні вихователі ділилися про втому, професійну самотність, брак особистого простору, недостатнє суспільне визнання і побоювання щодо взаємодії з біологічними батьками дітей.
Ці страхи й лягли в основу форум-вистави «Ми не знали, що ви не знали». Назва – не метафора. Педагоги справді не знали. А патронатні вихователі не знали, що педагоги не знають.
Історії змін
Під час форум-показу глядачі не залишилися пасивними. Одна з інтервенцій змінила все – глядачі запропонували сцену, в якій вилучають дитину з родини, і соціальний працівник дзвонить патронатному вихователю, а той відмовляє, бо зараз не може взяти ще одну. «Ця сцена змусила нас прийняти рішення возити виставу по сільських і обласних радах, показувати її чиновникам», — кажуть організатори.
Учасниця, яка грала травмовану дитину, ділилася після: це допомогло їй краще зрозуміти таких дітей зсередини.
Педагоги під час фінального обміну думками зізнавалися, що майже нічого не знали про патронат на початку, а кілька з них сказали, що розглядають патронатне виховання як можливий шлях для себе в майбутньому. Абсолютно всі висловили подяку і визнали цінність праці патронатних вихователів.
Джокерка Наталія Шевченко описує зміну так: «Педагоги-освітяни під час фінального шерінгу зізнавались, що вони майже нічого не знали і не розуміли на початку про тему патронатного виховання, а зараз настільки занурились в цю тему, що будуть тепер амбасадорами патронатного виховання, а декілька з них з хвилюванням зізнались, що розглядають таку можливість для себе як професії в майбутньому.».
Джокерка Юлія Ометюх додає: «Я побачила, як форум-театр може не лише дати людям можливість висловитися, а й стати простором реального пізнання – де люди змінюють ставлення до теми, про яку раніше майже нічого не знали».
Вистава, яка дала початок новій розмові
Ключовим результатом, на думку джокерок, стало зміщення самого питання: від «чи готовий педагог стати патронатним вихователем?» – до «як громада може зберегти професійний потенціал людей і спрямувати його на потреби дітей?»
“Освітяни є одним з ключових суб’єктів соціальної роботи. І педагоги, і патронатні вихователі є цінним соціальним капіталом для громади та її дітей в кризі”– вважає Оксана Рубай..
Форум-театр лише підтвердив свою ефективність у дослідженні та візуалізації бар’єрів, тестуванні рішень і залучення громади до спільного пошуку рішень.
На рівні Львівської громади виникла нова точка перетину між освітньою та соціальною сферами. Педагогічні компетентності тепер розглядаються не лише як ресурс системи освіти, а й як потенційний ресурс розвитку патронату. Тема вийшла за межі вузькопрофесійної розмови.
Вистава «Ми не знали, що ви не знали» – не фінал. Це початок розмови, яку команда планує продовжувати в громадах і регіональних радах.
соціальної роботи. І педагоги, і патронатев вихователі є цінним соціальним капіталом для громади та її дітей в кризі.