На початку квітня у Незламному хабі «Титан» у Запоріжжі відбулася незвичайна подія — форум-вистава на тему «Стереотипи повсякдення». Креативні молоді люди із Запоріжжя та області разом із випускниками иа випускницями Школи театру пригноблених Анною Клименко, Олексієм Стіславським та джокерою Школи Ларисою Головко досліджували, як суспільні стереотипи впливають на наші життєві вибори.
Однією з найбільш емоційних стала сцена «Цей день настав. Я обираю професію», яка відображає реальні проблеми, з якими стикаються юнаки та дівчата при виборі майбутньої спеціальності.
Молода дівчина Ольга мріє стати архітекторкою. З дитинства вона подорожувала з батьками різними країнами, захоплювалася пам’ятками архітектури та незвичними будівлями. Її мрія — відбудовувати Україну після війни.
Водночас, хлопець Сергій з художнім талантом бачить себе викладачем образотворчого мистецтва. Він уміє добре малювати, пояснювати складні речі простими словами, має досвід викладання у школі та мріє відкрити власну художню школу з унікальною методикою.
Але тут на сцену виходить персонаж під назвою «Стереотипне мислення суспільства» і починає ставити знайомі питання:
«Почекай-почекай. Ти не маєш бути архітектором. Це чоловіча професія»
«Боже, ти що, ти серйозно? Ти хочеш нянькатися з дітьми? Та послухай, це не чоловіча професія. Ти годуєш сім’ю. Тобі потрібно йти до технічного університету.»
І ось результат: талановиті молоді люди піддаються тиску і відмовляються від своїх мрій. Сергій із болем констатує: «І хай я буду без щастя, і Україна буде без щастя?»
Глядачі та глядачки не залишилися байдужими. Найцікавіше почалося під час інтервенцій — коли учасники та учасниці виходили на сцену, щоб запропонувати альтернативні шляхи розвитку ситуації.
Першою вийшла дівчина Поліна, яка наголосила на праві молоді робити власний вибір:
«Насправді, найбільший вплив на своє життя мають абітурієнти. Це ж їхнє рішення. І вони могли б не прислухатися до суспільної думки, впевненіше йти за своїм серцем… Не варто пристосовуватись під вплив суспільства. Головне – те, як я це бачу. Це ж моє життя, врешті-решт, моє майбутнє».
Поліна продемонструвала, яку силу надає людині відчуття батьківської підтримки та підтримки друзів.
Надзвичайно емоційним став виступ хлопця на ім’я Антон, який поділився власною історією:
«В моєму житті було подібне. Я десять років ходив до музичної школи. Я – піаніст, все йшло добре. А потім, коли захотів далі вчитися музиці, батьки на мене здивовано подивилися: «Ти що це придумав??? Дивись, у тебе батько нормальний, дід нормальний. А ти що? Яка музика?» І у мені тоді нестало сил з матір’ю сперечатися. Мені було дуже мало років – 15.»
Але зараз Антон дійшов до важливого висновку:
«А зараз я, слава Богу, розумію, що слухати навіть близьких людей – не особливо важливе заняття. Тобі щось говорять? А ти думаєш так? То й роби так, як вважаєш за потрібне… Ми живемо тим, що обираємо. Ми не живемо тим, будуть нас визнавати чи ні. Ти живеш, і це твій вибір.»
Форум-театр — це не просто вистава, а інтерактивний формат, у якому звичайні люди діляться своїм життєвим досвідом в пошуках рішень та змін. Як зазначила джокерка Ганна Клименко: «Особлива цінність форум-театру — у «демеханізації» стосунків. Через театральні вправи учасники відновлюють здатність відчувати, починають мислити і бачити світ інакше…»
Виявилося, що стереотипи руйнуються на наших очах. Представник архітектурної спеціальності з аудиторії зауважив, що в його групі з 25 осіб — 15 дівчат та 10 хлопців.
В умовах, коли Україна потребує відбудови та нових креативних рішень, коли кожен талант на вагу золота, особливо важливо підтримувати молодь у її прагненні розвиватися у тій сфері, де вона може реалізувати свій потенціал — незалежно від гендерних стереотипів.
Підтримай нашу діяльність у боротьбі з гендерними стереотипами донатом можна тут: https://teatrzmin.org.ua/donation/
Твій донат допоможе нам створювати просвітницькі кампанії, матеріали для молоді та безпечний простір для самореалізації.