В грудні 2025 року джокерки спільноти практики театру пригноблених Наталія Тітійова та Алла Мельничук провели в Херсоніі майстерню з форум-театру.
Вона стала продовження знайомства волонтер_ок та активіст_ок з Херсону під час майстерні “Сценарії майбутнього для прифронтових територій” для волонтерів_ок та активістів_ок з Херсону в Миколаєві, яку запустив влітку 2025 року навчальний курс “Управління майбутнім”, що його розробили та провели співзасновники Платформи з управління конфліктами в громадах – Центр близькосхідних досліджень, громадські організації “Мережа відповідальних” та ГО “Театр змін”.
Яна Салахова, голова ГО “Театр Змін” розпитала Наталію Тітійову про особливості роботи в прифронтових громадах.
1. У чому для тебе була особливість цієї майстерні в контексті твого досвіду як джокерки?
Я вперше працювала з людьми з прифронтових територій в такому форматі. Працювали без світла, тепла, під вибухи, і я не була готова до цього. Довелося змінити заготовлену програму під ті умови, в яких проводилась майстерня, тому що не всі вправи можливо зробити без світла. Майже весь час були обстріли, і відразу в голові: думка про безпеку людей, необхідність тримати фокус на учасниках_цях, програмі майстерні та займатись саморегуляцією. Я раніше не мала досвіду роботи під обстрілами, не знаю, як реагувати. Багатозадачність, як джокерки, і швидкість, з якою потрібно реагувати на те, що відбувається, зросла в рази. Так, турнікет завжди при мені, але поки що я жодного разу його не використала.
2. Що було дарунком тобі під час цієї майстерні?
Дарунком для мене стали люди. Люди, які готові творити, досліджувати, говорити про важкі теми в складних умовах, попри небезпеку, втому, проживання в жорсткій реальності, які довірились мені і ко-джокерці Аллі Мельничук. З розмов з учасниками_цями я зрозуміла, що для них важливо, щоб ми приїхали в Херсон, це – показник того, що ми розділяємо з ними ризики, на цьому будується первинна довіра.
3. Які типи вправ та ігор найкраще заходили цій групі? Як ти думаєш чому?
Найкраще зайшли вправи на творче самовираження і створення сценок про життя учасників і учасниць. На мій погляд, це було бажання розслабитись, переключитись від страшної реальності, разом з тим учасники_ці намагались відобразити реальність, в якій вони живуть і допомагають іншим, прожити її в ігровий спосіб через образи і метафори. Це допомогло інтегрувати непростий досвід в простий спосіб.
4. З якими викликами/дилемами ти зіткнулася при роботі? Яка була твоя стратегія їх вирішення?
Майже весь час не було світла, або слабке світло від ліхтаря, це ускладнювало сприйняття того, що відбувається з групою. Я не могла в деякі моменти бачити вираз обличчя, міміку, очі, адже багато інформаціїї зазвичай зчитується саме невербально і допомагає відчувати людей і процеси. Час від часу учасники_ці виходили, заходили, цей рух заважав зосередитись і підтримувати процес. Увага весь час переключалась.Також, деякі вправи на взаємодію довелося замінити на ходу, оскільки якщо люди не бачать очі один одного, сенсу їх виконувати немає. Також планувалося, що буде робота з предметами (інсталяції), але без світла не вийшло це зробити.
5. Яку функцію найкраще виконує форум-театр в роботі з такими групами?
Психосоціальної підтримки та безпечного проживання і осмислення досвіду життя в умовах постійних обстрілів і небезпеки.
6. Наскільки близькість фронту впливає на нормалізацію стратегії насильства для вирішення конфліктів? Чи допомагає форум-театр групі побачити цінність саме ненасильсницького підходу та різних сценаріїв?
Я побачила, що в учасників_ць сформувався насильницький підхід до себе, коли свої потреби часто відходять на другий план, важко говорити про свої почуття і емоції, висловлюватись про болючі теми. Потрібен був час, щоб створити безпечний простір і сформувати довіру до ведучих майстерні. Разом з тим, я спостерігала, як швидко учасник_ці майстерні солідарізуються, коли потрібна підтримка комусь з групи. Думаю, що це можна назвати “позитивним стороннім ефектом”.
Майстерня в Херсоні допомогла учасникам_цям побачити життя під іншим кутом, зрозуміти, що існують інші, ненасильницькі стратегії для подолання викликів і пошуку порозуміння. Побачити ситуацію очима іншої людини – не означає прийняти, це означає зрозуміти її і поважати її досвід.
.
7. Які соціальні проблеми найчастіше піднімалися в обговореннях та під час створення вистав?
Втома від допомоги іншим, поляризація і нерівність мешканців_ок в громаді Херсону, стереотипізація людей, які отримують гуманітарну допомогу, збагачення на військовій допомозі деякими категоріями населення. Наприклад, поляризація проявляється в різних умовах проживання в межах однієї громади, – в більш чи менш безпечних зонах. Це впливає також на доступ до допомоги і підтримки, можливості користування ресурсами, отримання базових послуг (соціальних, медичних,освітніх, юридичних). Стереотипізація виглядає як упереджене ставлення до отримувачів допомоги.
8. Що варто враховувати джокерці при плануванні та дизайні майстерні та роботі з людьми, які живуть та працюють на прифронтових територіях (по часу, безпеці, розміру групи, підборі вправ тощо)?
Під час підготовки до майстерні на прифронтових територіях варто врахувати, що може не бути світла взагалі, робота відбувається зі світла від телефонів. Також важливо, щоб вправи не несли великого емоційного навантаження, це може втомити групу. Вправи на демеханізацію і дослідження простору на нашій майстерні не дуже були підтримані учасниками_цями, варто подумати над іншими варіантами. Вправи, які потребують контакту очима між учасниками_цями під час відсутності світла втрачали свій ефект. Важливо мати великий запас вправ та ігор, щоб мати можливість коригувати програму. І вести чесний діалог з з групою про те, як вони почуваються. Треба бути готовими до того, що приміщення для майстерні може бути прохідним і відволікати учасників_ць. Якщо немає іншого варіанту, подумати над тим, як зменшити дискомфорт і створити безпечний простір.
9. Опиши зміни, які відбулися з учасни_цями в процесі майстерні, які ти помітила (на основі їх відгуків, рефлексій тощо).
Для мене прояви солідаризації є досягненням в групі, також те, що стриманість на початку майстерні змінилась бажанням говорити і створювати сценки, говорить про те, що учасники_ці змогли розслабитись і емоційно та тілесно розвантажитись.
10. Чи бачиш ти потребу та перспективу розширення роботи з такими групами і чому?
На мій погляд, важливо продовжувати проводити майстерні з форум-театру з такими групами, тому що формат і травмочутлививй підхід, з якими ми працюємо, дають людям з прифронтових територій можливість осмислити свій непростий досвід, інтегрувати його, прожити його в безпечних умовах. Тут цінним є також те, що проживання відбувається колективно, з правом помилятись і святкувати помилки, шукати разом нові стратегії подолання щоденних викликів.. Це дає людям змогу відійти від чорно-білого мислення і розширити сприйняття світу, себе та інших.