Презентуємо яскравий спогад про форум-театр, а саме про театр образів Ірини Кузнецової, джокерки, тренерки, психологині, яка понад 10 років досліджувала ксенофобію:
На фото (яке головним зображенням цього блогу) липень 2015-го року.
Ми чотири дні були у Чернігові, навчалися форум-театру (метод роботи із спільнотами, які стикаються з труднощами чи конфліктами).
Цей метод розбудив мене до життя.
Тепер я розумію, що метод обходив захисти та умовності, й давав голос Реальному Я, справжній сутності людини, її істинним, невідредагованим бажанням і страхам, допомагав відродити довіру до себе та до світу, допомагав вийти з тривоги і депресії, та знайти у собі сили для будь-чого.
Після навчання було багато практики.
Думаю, я провела форум-театр не менше півсотні разів – з волонтерами, з ВПО та громадами, що їх приймають, у жіночих колах, з батьками, з дітьми та підлітками, – на базі найвигадливіших приміщень (бібліотек, шкіл, місцевих клубів, таборів, майстерень, коридорів психологічних конференцій).
Форум-театр завжди був сповнений невичерпної новизни. Якби це могло бути роботою, я точно все життя хотіла б у ньому працювати.
Мені швидко сподобалася роль театральної джокерки – вже з другого-третього разу, коли вдалося зрозуміти, що джокер(-ка) має лише вивести себе за дужки й дати голос залу, закликати до життя експертність усіх людей своєю простою переконаністю в тому, що вони знайдуть рішення.
Для цього було сто інструментів і шляхів.
Ось один із них. Це театр статуй (образів).
Я зображую статую, а колеги інтерпретують, щоб це означало з огляду на задану тему.
Не знаю нічого, що настільки близьке до психоаналізу і так широко відчиняє двері до свободи.