На честь Всесвітнього дня поезії співзасновниці Школи театру пригноблених, членкині української спільноти практики ТП Алла Мельничук, Наталя Тітійова, Владислава Крижна та Аня На діляться з читач_ками власними віршами.
Алла Мельничук:
Поетка
Вона рухала губами
Вона читала вірші
Я не чула жодного слова
Я бачила їх
Вона прибрала волосся за вухо
Не хотіла щоб її заважали
Я все ще була поруч
Я на це не зважала
Вона боялась простоти
Хотіла пафосу і складності
Я відчувала що вона прекрасна
В усій своїй недоладності
***
Аня На
Про що писати під час війни?
Свідчити про пожежі і вибухи?
Оповідати
про втрати
коханих
і про крихкість всього,
що є живим?
Про що писати під час війни?
Про весну. Чи літо,
з його липами?
Про красиві обличчя в соцмережах,
які вже не змінять ніколи аватарки?
Про що писати під час війни?
Про життя і любов,
про шашлики і нові розпродажі?
Про бажання вбити себе
про те, як розділяє досвід,
про самотність і війну всередині країни, сім”ї, себе?
Про що писати під час війни?
Що їсти, кого слухати, з ким спати
під час війни?
***
Владислава Крижна
Заберіть собі
Заберіть собі назад ваші бомби,
Сповнені очі хвороби й втоми.
Я вам болем просякнуту душу
Кожен день надсилатиму, бо я мушу
Вам відправити все наше горе,
Снарядів сталевих сріблясте море.
Ракети, від яких в Україні будинки палають
Нехай у вашій країні лишаються та все спопеляють.
Заберіть собі ваше агресивне божевілля,
Живіть самі у країні, де влади свавілля.
Не забудьте пиху свою лиху,
Щоб ви більше ніколи не накоїли лиха.
Я віддаю вам, без краплі жалю
Почуття страху від життя на краю.
Заберіть розбиті будинки, ріки крові,
Всі болючі прояви людської недолі.
Залиште собі свої мерзотні оправдання,
Що наче ви несете миру послання.
Заберіть назад свій дурман пропаганди,
І знайте, не втікти вам ніколи від правди.
Наталя Тітійова
Незламні жінки
Говорити про те,що отут, Говорити про силу і слабкість, видавати гортанний звук,що не встиг народитися вчасно.
Пам’ятати,що ми, жінки,маєм силу зростати з пеплу,і злітати з високих крруч,і долати пориви вітру.
Сподіватись, як перший квіт, сподіватись, як при надії, сподіватись, що без війни наші діти зростуть у мирі.
Довіряти самій собі, довіряючи примхам долі, довіряти своїй землі, довіряти своїй природі.
І долаючи випробувань шлях, зберігати омріяну стійкість, подолати простір і час, підкорити життєву плинність.
2023 р.