“У тьмяному світлі сцен, позначених абсолютною самотністю на екрані, історія розгортається в атмосфері, схожій на сповідь, яку порушують лише звуки обстрілів або спогади, в цьому контексті відеощоденники неначе втручаються в приватний простір. Зважаючи на ситуацію за межами театру, поняття реалізму набуває нових значень: театр цього разу не віддзеркалює світ, а допомагає реальності набути відчутних обрисів перед очима глядачів”, – йдеться в перекладі рецензії про виставу “Це наш дім – Україна”, який опублікував Портал Експеримент.
Теодора Меделяну, авторка і виконавча директорка міжнародного театрального видання The Theatre Times написала рецензію про свідоцьку онлайн-виставу “Це наш дім – Україна”. 19 лютого відбулася міжнародна прем’єра “Це наш дім – Україна”, яка розповідає історії життя чотирьох практикинь театру пригноблених — Наталії Тітійової, Владислави Крижної, Лариси Головко та Яни Салахової. Вони розмірковують, у яких умовах продовжують займатися партисипативним театром під час війни та яким чином це впливає на кожну з них починаючи з 2014 року.
Первинно виставу “Це мій дім – Україна” створювали для міжнародної аудиторії, щоб нагадати світові про злочини росії через особистий досвід звичайних українських жінок. У свою чергу, українців та українок вона запрошує осмислювати та цінувати власний досвід та історії, ділитися ними у безпечному колі, бо вони є частиною наративів про досвід проживання війни, які важливо зберегти. Особисті історії героїнь стають публічними та залучають через обговорення проявлятися історії та свідчення інших людей, документують цей досвід.
Авторка рецензії вистави Teodora Medeleanu – аспірантка Національного університету мистецтв Джордже Енеску в місті Яси (спільно з Ґданським університетом), дисертація якої присвячена впливу пандемії на сучасний театр. Наразі Теодора мешкає в Мумбаї, де паралельно з аспірантськими дослідженнями займається викладанням драматичного мистецтва.
Виставу створено у співпраці української спільноти джокерок театру пригноблених з міжнародною театральною організацією Червона завіса (The Red Curtain) та бразильським театральним й кінорежисером Родольфо Гарсія Васкесом (Rodolfo García Vázquez II) в рамках ініціативи “Хороший театр для хороших цілей”.