У Рівному відбулася майстерня для партнерок військовослужбовців і ветеранів
8–10 серпня 2026 року в Рівному в рамках проєкту розвитку спільноти практики театру пригноблених за підтримки ГО «Театр Змін» відбулася триденна майстерня та відкритий форум-показ, присвячені досвіду партнерок і дружин військовослужбовців та ветеранів.
Учасниці через інструменти форум-театру досліджували особисті переживання, створювали спільну історію та разом із глядачами шукали можливі способи дії у складних життєвих ситуаціях.
Майстерню провели джокерки Іванна Голуб в ролі організаторки , Тетяна Гусар і Ганна Клименко. До відбору долучилися 12 жінок, 11 учасниць взяли участь у роботі майстерні, а всі три дні пройшли 8 учасниць. Група складалася з жінок віком від 30 до 60+ років – дружин військовослужбовців і демобілізованих (ветеранів). Дві учасниці мали власний військовий досвід: одна нині служить на тиловій посаді, інша має досвід бойових дій.
На відкритому форум-показі були присутні 30 глядачів і глядачок.
Від довіри до спільної історії
Програма майстерні розгорталася поступово – від знайомства та формування безпечного простору до створення вистави й відкритого форуму.
Перший день — «Від історії до образу» — був присвячений знайомству, тілесній взаємодії та театру образів. Учасниці досліджували різні ролі й ситуації, пов’язані з досвідом партнерок військових і ветеранів.
Другий день – «Від образу до історії» – допоміг перейти від окремих образів до цілісного сюжету. Завдяки різним вправам, запропонованим джокерками, учасниці об’єднували власні історії, створювали персонажів, визначали основний конфлікт і поступово формували сценарій майбутньої вистави.
Третій день – «Від репетиції до форуму» – складався з генеральної репетиції, доопрацювання сцен, образів і взаємодії персонажів. Учасниці також готувалися до інтервенцій – моментів, коли глядачі можуть вийти на сцену, замінити персонажку та спробувати інший спосіб дії.
Важливою умовою роботи було створення простору, у якому можна говорити про складний досвід без осуду. Тому джокерки добирали прості, зрозумілі й водночас глибокі вправи, які допомагали підтримувати довіру, знижувати напругу, розвивати креативність і давати учасницям ресурс для спільної роботи.
Про що говорили?
Під час майстерні учасниці порушували питання, які часто залишаються невидимими у повсякденному житті:
- знецінення з боку партнера та оточення;
- втрата емоційної близькості у стосунках;
- страх фізичної втрати партнера;
- почуття провини за власні потреби та бажання бути почутою;
- самотність і розгубленість перед складними викликами;
- страх бути засудженою через фізичні чи ментальні травми партнера або його загибель;
- нерозуміння з боку друзів, близьких і суспільства;
- складні стосунки між поколіннями в родині;
- етична комунікація між цивільним оточенням і родинами військових.
Окремим викликом для групи стало мовне питання. Воно безпосередньо вплинуло на відчуття безпеки частини учасниць і показало, наскільки важливо ще до початку майстерні чітко проговорювати робочу мову та спільні цінності простору.
Для джокерок це стало важливим професійним уроком: в роботі з чутливими темами недостатньо передбачити лише методику – необхідно заздалегідь узгодити правила взаємодії та способи реагування на конфліктні ситуації.
Вистава і пошук альтернатив
Форум-вистава розповідала історію Наталії— жінки, яка після початку повномасштабного вторгнення залишається наодинці із побутовими, емоційними та соціальними труднощами. Її чоловік долучається до війська, у родині виникають суперечки зі свекрухою, подруги не розуміють її досвіду, а під час звернення за державною послугою героїня стикається з грубістю та байдужістю.
Кульмінацією стає емоційна відстороненість між партнерами: через військову службу чоловік не може розділити з Наталею тягар думок і турбот, а вона дедалі гостріше відчуває самотність.
Під час форуму глядачі запропонували три інтервенції:
- Додаткова подруга намагалася підтримати Наталію та стати для неї опорою. Ця інтервенція допомогла героїні відчути себе менш самотньою у своїх переживаннях.
- Чуйна та відповідальна держслужбовиця допомогла Наталії вирішити проблемне питання, виконувала свої посадові обов’язки й намагалася оскаржити неправомірні рішення керівниці.
- Подруга свекрухи спробувала донести свекрусі думку про необхідність розуміння та співчуття до своєї невістки, Наталі. Однак ця спроба майже не змінила ситуацію: свекруха залишилася непохитною.
Саме можливість перевірити різні варіанти розвитку подій стала однією з найважливіших особливостей форуму. Форум-театр не пропонує готової універсальної відповіді, але допомагає побачити ситуацію з іншого боку, почути різні точки зору й випробувати альтернативні кроки там, де раніше здавалося, що виходу немає.
Відгуки і результати
Для учасниць майстерня стала не лише зануренням у творчість та психологічним розвантаженням, а й можливістю краще зрозуміти себе та власні стосунки.
Одна з учасниць розповіла, що стала краще розуміти свого чоловіка й помітила, як за короткий час знизився рівень напруги між ними. Інша змогла більш чітко усвідомити, що її пригнічує знецінююче ставлення демобілізованого партнера, і проговорити власну потребу в підтримці та визнанні.
Деякі учасниці плакали від полегшення, усвідомлюючи, що їхні труднощі не є унікальними й що інші жінки також стикаються зі схожими проблемами. Одна з учасниць дозволила собі в безпечний спосіб вивільнити накопичену агресію, пов’язану зі складними стосунками з демобілізованим партнером.
Особливо яскравим став відгук учасниці, яка виконувала роль головної героїні. Після форуму вона неодноразово повторювала, що відчуває полегшення, що їй було важливо потрапити саме на цю майстерню, а перебування в колі інших жінок, робота з образами, роллю та виставою поступово допомогли їй відчути себе краще. Важливо, що разом із емоційним проживанням вона змогла побачити іншу перспективу та можливість для нового кроку.
Відгуки глядачів та відповіді на анкету підтвердили суспільну значущість теми:
- 95,7% респондентів оцінили на 5 із 5 твердження, що родини військових є окремою вразливою групою, яка вже зараз потребує підтримки;
- 73,9% найвищою оцінкою зазначили, що вистава допомогла глибше зрозуміти виклики сімей військових;
- 87% так само високо оцінили актуальність порушеної теми для громади.
Після показу розгорнулася розмова про існування «двох світів» в українському суспільстві: світу тих, хто служить, воює, чекає і живе в умовах постійної небезпеки, та світу тих, хто намагається залишатися осторонь. Глядачі говорили про несправедливість, самотність і недостатнє розуміння досвіду родин військовослужбовців та ветеранів.
Серед послуг, які, на думку респондентів, мають бути пріоритетними для місцевих програм підтримки, найчастіше називали:
індивідуальну та групову психологічну допомогу — 69,6%,
юридичний супровід — 69,6%,
програми відновлення та ментального відновлення — 56,5%,
навчання цивільного оточення етики взаємодії з родинами військових — 43,5%.
Одним із найбільш несподіваних і важливих відгуків стала реакція священнослужителя, присутнього на форумі. Він зазначив, що таку виставу варто показувати й масштабувати «у 1000 разів».
Для команди це стало особливо цінним сигналом, адже показ продемонстрував можливість говорити про досвід родин військових із різними аудиторіями та різними голосами.
Подією також зацікавилося Українське радіо. Рівне, завдяки чому історія, створена учасницями, отримала додаткове публічне звучання. Послухати запис інтерв’ю джокерок можна тут
Що далі
Майстерня показала, що партнерки військовослужбовців і ветеранів потребують не лише загальної уваги, а й форматів, адаптованих до різного досвіду – партнерок чинних військових, дружин демобілізованих (ветеранів), жінок із власним досвідом служби та тих, хто переживає втрату.
Серед важливих висновків команди – потреба збільшувати тривалість таких майстерень, закладати більше часу на відпочинок і рефлексію, а також створювати можливості для подальших зустрічей і повторних показів.
Результати майстерні та опитування стали основою проєкту звернення до органів місцевого самоврядування із рекомендацією використання методики театру пригноблених для картування проблем певних цільових аудиторій, над яким зараз працюють Іванна, Анна та Тетяна.
Ми обов’язково розповімо про те, як розвиватиметься ця ініціатива, тож слідкуйте за повідомленнями на нашому сайті та в соцмережах.