У цій статті джокерка Владислава Крижна розповість про майстерню з форум-театру, в рамках табору “Moreмоцій: плекати життєстійкість”, яку організувала “Фундація регіональних ініціатив” і де Українська спільнота практики театру пригноблених виступила в ролі партнерки.
Ми з групою молоді віком від 18 до 27 років досліджували концепт “життєстійкості” через форум-театр на культурному рівні та як ці аспекти проявляються в житті через історії. Під словом “дослідження” я маю на увазі креативний обмін ідеями , практику театральних вправ та дискусій, під час яких ми генеруємо концепти, порівнюємо, об’єднуємо або розділяємо інформацію, обмінюємось думками та обираємо щось з цього матеріалу для подальшого опрацювання.
То що ж таке життєстійкість або “психологічна резильєнтність”? Це вроджена динамічна властивість особистості, що лежить в основі здатності долати стреси та важкі періоди конструктивним шляхом. Попри те, що ця властивість вроджена, її можна і варто розвивати.
Ми взяли для роботи, що культура живе на таких рівнях суспільства: ідей та цінностей, поведінки та соціальних норм, артефактів (матеріальних проявів культури).
Під час дискусії ми виявили декілька основних тез, якими хочу поділитись про те, як “життєстійкість”, на думку учасників/-ць майстерні, існує та проявляє себе в українському суспільстві:
Під час дискусії ми виявили декілька основних тез, якими хочу поділитись про те, як “життєстійкість”, на думку учасників/-ць майстерні, існує та проявляє себе в українському суспільстві:
- маємо спотворене поняття “життєстійкості”, коли людина не може визнавати свої слабкості, постійно створює образ сильної людини, яка не потребує допомоги, і це шкідлива модель;
- українська культура є уособленням “життєстійкості”, про виживання, про життя всупереч обставинам, пригнобленню, що мало місце впродовж історії нашої держави. Колективно українського суспільства вже є звичними умови стресу та систематичного психологічного травмування, і, як наслідок, виробляється, своєрідна “українська” адаптація, яка надалі вписується в нашу спадщину та культуру;
- як тенденція, в нашому суспільстві існує очікування, “щоби не стало ще гірше”, а не сподівання на краще, на жаль, що може бути обумовлено історичним багажем;
- багато культурних концептів, зокрема і “життєстійкість”, постійно перебувають в умовах змін та переосмислення.
- У театрі пригноблених ми працюємо з рівнями ідей та поведінки, які стосуються норм та соціально-культурних конструктів, що вписані в життя нашого суспільства.
Впродовж короткотривалої майстерні ми створили дві форум-вистави – “День народження” та “Не Віталік”. Перша форум-вистава розкривала тематику вибору молодої людини з ким, коли і як будувати своє особисте життя, кого любити, мати чи не мати родину, який вона намагалася захистити перед своїми родичами та потребувала того, щоб її прийняли такою, яка вона є. Форум-вистава “Не Віталік” розповідала про головного героя, який, наче віддалився від себе, постійно догоджаючи іншим. Актори/ки розкрили можливі причини психологічного вигорання дорослої людини, яка має багато обов’язків перед іншими, поставили питання, як навчитися розуміти себе і межу своїх можливостей, показали необхідність використання інших стратегій під час спілкування з близьким оточенням, для того, щоб якісніше доносити свої думки, почуття та потреби іншим.
Демонстрація вистав та форум (обговорення та зміни перебігу вистави) показали, що життєстійкість потужна та посилюється, коли людина:
- може розповісти про свої потреби, бажання та мрії і не бути агресивно засудженою своїм близьким оточенням;
- прийнята своїм близьким оточенням та родичами;
- розуміє свій фізичний та психологічний стан, рівень втоми та навантаження, може знайти можливості, щоб відновитись;
- усвідомлює свої та кордони інших, відчуває, коли їх хтось порушує без поваги та з усвідомленою метою експлуатації;
- може пояснити свій стан, почуття, розповісти чого потребує та що їй спричинити поглиблення негативного стану, а що – надає сил, здоров’я та впевненості.
Як висновок зазначу, що працюючи з темами у методиці форум-театру, ми можемо отримувати “живий”, колективний досвід та культурний зріз про тему, яку прагнемо опрацювати . А для учасників/-ць майстерень та форум-показів – це можливість поділитись думками, ідеями та емоціями, а також створити для себе концепти, які б пояснювали наявну реальність, та показували нові стратегії для них у великому світі людських взаємин.