Це друга частина блогу Лариса Головко, де Лариса та актор/ки з прифронтового Запоріжжя діляться своїми переживаннями, роздумами та відкриттями, які виникли під час роботи над форум-виставою «На громадських лавках» Аугусто Боаля. Ви також дізнаєтеся, як актори/-ки, спираючись на досвід португальських селян 50 років тому, змогли порушити важливі соціальні проблеми та спонукати глядачів/-ок до роздумів та дій. Першу частину блогу Лариси можна прочитати тут.
5 травня 2023 року глядачі/-ки вперше побачили виставу «На громадських лавках», створену за мотивами сценарію Аугусто Боаля. Про що ця вистава? У форум-виставі “На громадських лавках” розкривається перебіг земельної реформи в Португалії 1974 року. Сюжет присвячений селянам, які захоплюють неродючі землі поміщиків. Однак їхня радість перемоги швидко згасає під жорстким тиском влади та колишніх власників, що призводить до поступової втрати здобутих прав. В українському контексті, ця історія знаходить відгук у темах корупції, розподілу влади та активізму.
Прем’єра вистави відбулася в читальному залі Запорізької обласної бібліотеки для юнацтва, який був переповнений глядачами/-ками. Як завжди, джокерка розігрівала публіку вправами, і люди привітно усміхалися. Для когось це був перший виступ після довгої перерви, а хтось взагалі вперше виходив на сцену. Це була перша вистава після 24 лютого 2024 року, але, об’єднавшись і міцно взявшись за руки, актори та акторки сміливо вийшли до глядачів/-ок, щоб зіграти селянів/ок-революціонерів/ок.
Акторка Світлана Чучко (знайома з методикою форум-театру з 2017 року), що виконувала роль селянки-активістки Хуаніти:
“У нас було обмаль часу на підготовку. Я обрала собі роль антагоністки – корумпованої поліцейської, яка вимагала надмірних хабарів. Тому я була категорично проти швидкого показу, проти того, щоб ми вже йшли до глядачів. Я дуже хвилювалася і вважала, що ми просто не готові, боялася невдачі. На мою думку, нам потрібно було більше часу, щоб ретельно підготуватися, продумати всі деталі, мізансцени, щоб якісно взаємодіяти з глядачами та глядачками. Мене дивувала впевненість інших акторів/-ок групи в тому, що репетицій достатньо і треба йти до глядачів/-ок, щоб разом з ними імпровізувати.
Але, на мій подив, все вдалося добре, ми чудово впоралися із завданнями. Вистава пройшла чудово, глядачі/-ки активно включалися в дію, піднімали важливі для них теми: корупція, взаємодія між різними верствами суспільства, тиск місцевої влади на містян/ок тощо. Ми легко співпрацювали між собою, отримали надзвичайні емоції. Але все відбулося так швидко, що нам не хотілося зупинятися, хотілося більше заглибитися в тему, дослідити її та зрозуміти, як вона стосується нас, тут в Україні, через 50 років після Революції гвоздик у Португалії”.
Вікторія Писанець, виконавиця ролі революціонерки Жозефи:
“Спочатку для мене ця вистава була певним чином незрозумілою. Якась там Португалія, якісь селяни, 70-ті роки 20 століття – дуже давно. Але коли ми почали працювати над сценарієм, коли ми почали входити в ролі, то ця тема ширше і глибше відкрилася для нас. Багато різних ідей було, особливо стосовно образів. Тобто поступово ми входили в тему і як виявилося, вона нам близька. Там 70-ті роки, а ми живемо в 20-х роках 21 століття і розуміємо, що така диктатура може існувати у реальному житті. Не дай Боже, щоб таке реалізувалося в Україні. І коли ти розумієш, що з нами, хай теоретично, але подібне може статися, то і вистава виходить більш сучаснішою”.
Чи всі актори погодились далі працювати з цією темою?
Лариса Головко: “Ні! Звісно ж ні! Хтось з акторів/ок пішов, хтось казав, що їм це вже не цікаво, хтось закликав займатися чимось іншим або просто звичайним театром. Не всі люди, навіть після участі у показі вистави зрозуміли суть методики театру пригноблених. Тому декілька людей просто пішло із групи.”
Як ви на це відреагували?
Лариса Головко: “Я передбачала такий розвиток подій, це не добре і не погано – просто процес відбору акторів/ок. Методика форум-театру підходить не всім, і це нормально. Люди різні: не всі учасники/ці майстерень готові до енергетичної взаємодії з незнайомцями/ками. Комусь потрібно більше часу, щоб зрозуміти, навіщо це їм потрібно. Дехто повертається до групи пізніше, а інші просто приходять на вистави. Але повністю байдужих до методики форум-театру я не зустрічала – кожен й кожна знаходить у ній щось для себе.
Зазвичай, коли люди до нас приходять, вони обмінюються своїми історіями, емоціями, проживають з нами якісь моменти, відвідують короткотривалі майстерні, іноді це маленькі (5-6 осіб) або великі (до 20 осіб) групи. Але у нас ніколи група не закривалася, і це для мене добрий показник. Я працюватиму, якщо навіть прийде одна людина. Кожна людина, що приходила – приносила свій досвід, вона обов’язково впливала на нас всіх під час спілкування або репетицій.”
Ірина Доценко, виконавиця ролі селянки-революціонерки Лючії:
“Під час першої вистави я була глядачкою, дуже сподобалася вистава, вважаю її дуже актуальною для України. Через тиждень після показу, у Вільнянській громаді, я стала свідкинею подій, що нагадали мені виставу. Працівники та працівниці районного електронагляду вимкнули світло всьому селищу через борг однієї людини, а громада стала на захист односельця, виступивши проти свавілля чиновників. Тому під час другого показу я вже грала одну з активісток. Вважаю, що акторів/-ок до групи краще запрошувати саме на виставах. Коли люди бачать процес показу та роботу методики форум-театру, їм легше зрозуміти на майстернях, що відбувається і для чого потрібні певні вправи або техніки.”
Валентина С., переселенка з окупованого смт. Кам’янка Запорізької області, виконавиця ролі селянки Елеонори:
“Мені подобається наш форум-театр, бо це спорідненість душ. Це мій перший акторський досвід. Я грала селянку Елеонору. Вона ще не зовсім активна, але намагається бути в команді з іншими активістками, хоча, на жаль, зламалася. Мені хотілося, щоб вона була більш рішучою, як інші активістки, які говорили: “Ми ще повернемося і свої землі повернемо!. Мені сподобалося, що одна з глядачок вийшла на заміну і під час інтервенції зробила мою героїню більш рішучою, такою, що не здавалася”.
Лариса Головко: “За цей рік я знайшла для себе найкращий спосіб позбутися тривог і болісних відчуттів. Просто треба дозволити їм бути. Треба їх прожити, прожити свої емоції разом з іншими учасниками. Використати естетику театру (звуки, музику, танець, різні речі, предмети, інсталяції, вірші, співи, простір, навіть грим та зачіски, костюми акторів). Люди сприймають все очима, слухають і естетика театру має для них велике значення. Оскільки вона впливає на всі органи відчуттів.
Найбільшим досягненням для мене стало те, що актори, які грали селян-революціонерів відмовились від використання сільгоспінвентаря, який вони не випускали із рук під час першого показу вистави, як я їх не просила. Нарешті інвентар акторам став не потрібен. Вони вже й так впевнено грали для глядачів, що його всі бачили, навіть, коли його не було в них в руках (це вже була акторська імпровізація), в інвентарі просто не було необхідності. І це вже був інший рівень вистави”
«В нас дуже маленька імпровізована сцена й ці лопати, граблі незграбні й займають багато простору на сцені. Тому краще імпровізувати, ніж показувати глядачам, що ти працюєш величезною лопатою, граблями чи віником, – погоджується актриса Світлана Чучко.
Лариса Головко, джокерка форум-вистави “На громадських лавках”:
“Не має бути нічого зайвого. Кожен крок, кожна пауза, були прораховані й злагоджені з іншими акторами. Між сценами ретельно продумані всі переходи. Актори поглиблювали свої знання щодо революції троянд в Португалії і навіть про одяг, який носили там у 1974-му. І яким було здивування актрис, коли вони дізналися, що він майже не відрізнявся від того, які ми носимо зараз в Україні. Це не квітчасті спідниці, як думали актори, а модні міні- спідниці в клітинку, джинси-клеш, модні зачіски з баками у чоловіків тощо.
Світлана Чучко: «Коли ми ставили другий раз, мені це сподобалося набагато більше – було продумано багато нюансів, танцювальні номери, рухи. Коли ми ставили другий раз ми були більш впевненими в собі. Я дотримуюсь думки, що краще все добре відрепетирувати. Я вважаю, що ми, українці/-ки, любимо все красиве! Наприклад, виступ українок на Євробаченні 2024. І обов’язково треба використовувати такі елементи, як танець, зовнішній вигляд, жести, міміка, гра обличчям.”
Деякі з акторів змінили свої ролі
Світлана Чучко, акторка форум-вистави: “В першій виставі я була поліцейською, в другій – грала одну із активних селянок. Чому я змінила роль? Поліцейська – це насилля, тиск. І це не зовсім моє і мені важко було це переконливо зіграти. Роль Хуаніти – це зовсім інше. Шукати правду, ставати на бік справедливості, це мені більш притаманно.”
Чому люди приходять на партисипативні вистави?
Валентина С.: «Люди приходять на наші вистави подумати, обміркувати, обговорити разом. Головне, що глядач/-ка свої роздуми може висловити, програти після вистави. Результат нашої роботи – підняті глядачами/-ками проблеми після вистави. Багато правових питань люди підняли після “На громадських лавах” щодо землі (несправедливості, земельних ділянок).
Світлана Чучко: «Люди приходять, бо їм просто не вистачає спілкування. Форум-театр це ж не тільки вистава, це ж і спілкування, це можливість висловити свою думку і людина приходить, бачить, що її слухають, що її думка важлива. Кожна людина отримує задоволення, вона стає впевненою в собі».
Багато обговорень було присвячено проблемам в Україні. Що спільного між мешканцями прифронтового міста Запоріжжя 2024 року і португальських селян 1974 року? До чого тут війна з Росією?
Світлана Чучко, акторка форум-вистави:
«Пам’ятаю заміну на другій виставі. Це жінка Людмила, яка прийшла з чоловіком на виставу перший раз. І вони спершу обережно реагували на всі заміни. А потім Людмила все-таки вийшла і їй це сподобалося. Вона увійшла в образ героїні, яку заміняла, і була задоволена собою. Людмила потім сіла біля чоловіка і каже: «Ось бачиш, а ти казав не виходь. А я все змогла, в мене вийшло! І вона після вистави дякувала акторам/-кам і казала, що це так цікаво, такий її перший досвід».
Враження від другого показу
«Враження? Що ми добре зробили цю виставу, живе спілкування, задоволення!»
А як ви ставитесь до того, що на підготовку цієї вистави пішов рік?
«Нічого Ну як рік. То були відпустки. Потім були страшні вибухи і ми якийсь час не збиралися. Ми ж прифронтове місто. Це ж не так, як в мирні часи. Якщо було бомбардування і загинули люди, ми ж не можемо зібратися і сміятися в той день».
Якщо б ви зустріли Аугусто Боаля, щоб ви йому сказали про цю виставу?
“Подякувала і сказала, що вона підходить для України, вона універсальна і на 100% підходить до будь-якої країни і такі ситуації можуть скластися будь-де».
Якщо заглянути у майбутнє, яку би тему ви би хотіли зіграти?
Валентина С.: «Щось більш сучасне. Сьогодення. Навіть болючу тему війни, про військових, завдяки яким ми живемо зараз. Це відкрита рана зараз. Суспільство говорить про мобілізацію, окупацію. Навіть зараз у нас в колективі залишились одні жінки. Але і жінки по-різному відстоюють це право. Їм важко. Коли вони, як матері, і синів забирають до війська, їх можна зрозуміти, але треба й інший бік показувати».
Пані Галина, подруга і землячка Валентини С. з окупованого смт. Кам’янка Запорізької області:
«Мені дуже сподобалась вистава. Дуже гарно грали, чудова модерація вистави джокеркою Ларисою Головко, активні люди, які виходили під час замін і пропонували свої варіанти вирішення проблем. Я не виходила під час інтервенції, якщо щиро, трохи соромилась, але тема власності, землі мене дуже торкається. Я згадала про свою Кам’янку, яка окупована росіянами, які забрали нашу землю і живуть в наших будинках, використовують наші речі й все, що ми наживали все життя. Дуже боляче про це дізнаватися. Хочеться, щоб ми повернулися і я підтримую активістів/ок-селян/ок із вистави. «Ми ще повернемося» – це про нас з пані Валентиною. Мрію, що настане час і ми повернемося додому».
Вікторія Писанець, – виконавиця ролі Жозефи:
Як вам працювалося над виставою?
«Наскільки вона мені була незрозуміла на початку, коли ми тільки з нею познайомилися, і як вона мені стала близька, коли ми вже другу виставу робили».
А скільки часу у вас на це пішло?
“Ми працювали над виставою кілька місяців: почали взимку до травня 2023. Репетирували, дуже цікаво було самій для себе обрати роль. Це було якось інтуїтивно, підсвідомо, мені хотілося зіграти якусь активну роль і я сама її обрала і придумала ім’я своїй героїні – Жозефа. А потім, коли ми працювали над другою виставою, також декілька місяців працювали над ролями, в цій виставі були вже частково інші ролі й інші актори/-ки. Також було цікаво працювати. І вона наче та сама вистава, але в той же час трошки інша. І обговорення з глядачами під час форумів по-різному виходило. Інші думки, інші історії виникали, хоча здавалася, що історія та сама, але ми її подавали по-іншому. Й аудиторія була інша, і запитання в 2024 році ставили інші порівняно з 2023 роком.
Які питання вам запам’яталися?
“Мене вразило, як глядачі та глядачки починають мислити та пропонувати різні варіанти розвитку подій, ставлячи несподівані запитання, про які ми навіть не думали. Тема боротьби та підготовки до неї викликала у глядачів/-ок такі пропозиції, які не спадали на думку нам, акторам/-кам. Мені цікаво було спілкуватися з людьми експромтом. Хоча мій образ був продуманий, я не завжди могла передбачити питання, які мені могли поставити. Подобається, що під час інтервенцій глядачі/-ки пропонують свої варіанти вирішення проблем героїв/-їнь, граючи наші ролі по-новому.
Наприклад, ми під час вистави більше зосереджувалися на боротьбі, а глядачі підняли теми юридичних аспектів землі. Це свого роду дослідження – про що ще думають люди. Ми, як актори, показуємо боротьбу, як вона відбувається, а глядачі дивляться на неї з різних сторін.
Чи треба було займатися рік однією виставою?
Я давно займаюся методикою форум-театру і вважаю її серйозним форматом, що порушує важливі теми. Поспіх у підготовці може призвести до результату на “тяп-ляп”. Під час репетицій та відпрацювання ролей виникають нові питання та ідеї, які ми намагаємося втілити, і часто виявляється, що вони кращі за попередні. Зосередженість на конкретних аспектах вистави також покращує процес репетицій.
Чому ви, людина яка займає керівну посаду в культурі обласного рівня, займаєтесь форум-театром?
По-перше, мені цікавий цей формат. По-друге, як і багато інших форматів, він гуртує людей. Зараз в Україні триває війна, і гуртування та спілкування, коли люди об’єднані спільними інтересами, особливо важливі. По-третє, форум-театр має елементи гри, як справжній театр. Ми граємо ролі, перевтілюємось, стаємо іншими людьми. І для мене це також психологічне розвантаження в період війни.
Наскільки вам близька героїня, яку ви грали?
“Що мені сподобалось в моїй героїні Жозефі? Її стійкість, те, що вона не здається і що вона впевнена в тому, що вони знову прийдуть, вони не залишать цю справу. І ця її фраза «Ми ще повернемось. Ми ще з більшою силою повернемося», – це про ресурси власні й ресурси інших людей. Можливо вона зробить висновки з її першої невдалої спроби і подумає, по-іншому ставитиме перед собою завдання. Так! Її впевненість, її сила мені найбільше сподобалась”, – резюмує Вікторія Писанець